Борисфен
«ВАЛЬДОРФСЬКА ШКОЛА БОРИСФЕН»

Зв'язок із собою

Наш зв'язок із собою постійно обривається іншими людьми або великою кількістю приладів, що звучать, миготять. Ми розпорошуємося на оточення і втрачаємо себе, й до вечора відчуваємо переповненість від такої великої кількості вражень. Ми часто не помічаємо протягом дня свою спрагу, голод і просто діємо автоматично. Як тримати рівновагу між собою та світом?
У вальдорфській школі ми навчаємо учнів бути уважними до свого стану, своїх симптомів. Після 9-10 років діти починають проявляти здатність самі описувати себе. Коли це проявляється, вчитель починає заохочувати дітей до такого самоспостереження. У класі щодня трапляються між дітьми різні ситуації, і вчитель просить учнів описати свій стан у звязку із подіями. Дитина вчиться розуміти свій стан, обирати слова для нього.

Згодом діти відчувають найтонші палітри своїх чуттів і мають для цього великий словниковий запас. Коли так прийнято у колективі, то вони навчаються один від одного і цим неабияк збагачують себе.

Відбувається самоспостереження не лише почуттів та емоцій, а й відчуттів у тілі. Як мені є зараз у собі? Я спрагла, голодна чи переїла, втомлена чи бадьора, мені холодно чи спекотно, я пітнію чи відчуваю сухість у всьому тілі, я зблідла чи мене кидає у жар… Де в мене болить? Який цей біль?

Для цього ми не маємо окремого «уроку психології». Такі маленькі вкраплення вправляння у розумінні себе відбуваються на різних уроках, коли у цьому виникає потреба у самих дітей. Тоді вони спокійно можуть сказати, що не розуміють якесь пояснення вчителя і просять ще раз пояснити, або що вони мляво почуваються і не можуть працювати (дитина може почати захворівати), або що не виконали завдання і зараз про це переживають. І тоді вчитель показує, що зі всіх ситуацій є вихід, і вчить дітей його знаходити.

У людини так багато сенсорних можливостей, але сучасний ритм життя і його сконцентрованість на інтелектуальному розвитку не дає можливості навчитися відстежувати зміни у собі. Шкільне життя щедро дарує дітям час, який потрібно використати для набуття навички самоспостереження.

Така робота з дітьми передбачає, що вчителі також роблять самоспостереження. Це дозволяє тримати своє фізичне та душевне здоров'я у рівновазі.

За таких умов діти та вчитель можуть від самоспостереження перейти на рівень розуміння іншої людини. У середній школі вчитель є провідником між дітьми, коли вони намагаються прояснити свої стосунки. Коли діти у такому віці роблять це самостійно, часто це закінчується рівнем звинувачень. Діти просять допомоги у вчителя розібрати з ними конфлікт. Тоді вчитель створює простір, де всі по черзі описують, що сталося, свій стан та свої потреби. Вчитель переконується, що діти чують один одного, розуміють і домовляються, як бути далі.

Такі домовленості не є тривалими. За деякий час щось знову трапляється – і всі опиняються у початковому пункті. Але вчитель не має завдання підготувати дітей за певний час. Вчитель має достатньо часу і терпіння, щоб бути у цих процесах із дітьми, бо уважне спостереження за ними показує: щоразу розглядаючи проблему таким чином, діти набувають глибших соціальних якостей.

Так поступово у старшій школі ми приходимо з учнями до безсенсовності домислювання мотивів іншої людини, бо це породжує лише нерозуміння та конфлікти.

Розвивати таку соціальну компетенцію у собі ніколи не пізно.
Автор: Наталія Шпілька, вальдорфський вчитель
Фото: Альона Тихонова

Ви можете використовувати цей текстовий матеріал повністю або частково виключно за умови встановлення гіперпосилання на сайт www.waldorfkyiv.org.