Згідно із Доповіддю Американської академії педіатрії за 2013 рік, діти віком 8-10 років проводять 8 годин на день, використовуючи різні цифрові технології, у той час як підлітки проводять 11 годин перед екраном. Один з трьох дітей, ще не досягнувши віку, коли може говорити, вже використовує планшет або смартфон. Більше того, у довіднику «Інтернет-залежність», автор д-р Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів, які навчаються у коледжі, є залежними від ґаджетів.
Якщо вже людина стає дійсно залежною – від наркотиків, ґаджетів або чогось іншого, – вона має пройти детоксикацію, перш ніж будь-яка інша терапія зможе стати ефективною. У ситуації з ґаджетами це означає повний технічний детокс: жодних комп'ютерів, жодних смартфонів, жодних планшетів. Інколи заборона накладається навіть на телевізор. Зазвичай такий режим встановляється на 4-6 тижнів. Це час, необхідний відновлення перезбудженої нервової системи. Але цього не так просто досягнути у наш заповнений технологіями час, де ми всюди оточені екранами пристроїв та девайсів. Людина може не вживати наркотиків або алкоголю. А ось залежного від ґаджетів спокуси підстерігають скрізь.
Тож як уберегти дітей, не дозволити їм перетнути небезпечну межу? Це непросто.
Головне, з чого варто почати, – це вберегти наших 4-, 5-, 8-річних дітлахів від занурення у екрани ґаджетів. Це означає гру в «Лего» замість «Майнкрафту», книжки замість айпеда, природу та спорт замість телевізора. Якщо треба, вимагайте, щоб у школі дитині не давали планшет як мінімум до 10 років (інші рекомендують до 12-ти).
Розмовляйте відверто з дитиною про те, чому ви обмежуєте доступ до ґаджетів. За обіднім столом збирайтесь разом без технічних пристроїв – саме так робив Стів Джобс на вільних від гаджетів обідах зі своїми дітьми. Не ставайте жертвою «синдрому батьків, що весь час відволікаються» – як говорить теорія соціального научіння, «на що дивлюсь, те й роблю».
Коли я спілкуюсь з моїми 9-річними близнюками, я відверто говорю з ними про те, чому ми не хочемо, щоб вони мали планшет чи грали у відеоігри. Я пояснюю їм, що деякі діти настільки люблять грати зі своїми ґаджетами, що потім їм вкрай важко припиняти гру чи контролювати її тривалість. Я допоміг їм зрозуміти, що якщо вони стануть залежними від ґаджетів та «Майнкрафту», як дехто з їхніх друзів, то можуть постраждати інші сфери їхнього життя: можливо, вони вже не так хотітимуть грати у бейсбол, не так часто читатимуть книжки, будуть менше зацікавлені у заняттях, пов'язаних із наукою і природою, будуть менше контактувати зі своїми реальними друзями. Як не дивно, їх не довелося довго переконувати, коли вони побачили перші зміни, що сталися з їхніми друзями, які занадто багато часу проводили перед екранами.