Борисфен
«вальдорфська школа борисфен»

Джерельце

Історія
У вальдорфських школах учителі створюють історії для дітей свого класу. Ці історії мають терапевтичний вплив на психологічний стан дітей, бо в них образно описуються ситуації, проблеми, конфлікти, завдання, зміни, з якими стикаються діти у школі чи вдома.

Історії можуть мати індивідуальний характер і призначатися для однієї дитини або створюватися для всього класу чи навіть школи. При цьому сама історія вигадується за мотивами реальної ситуації, так, щоб її можна було впізнати, але вчитель змінює імена героїв, деталі, обов'язково додає щось нове. Завдяки таким історіям діти можуть пережити: «Мій вчитель мене розуміє. Він мене знає і бачить».

Кожна індивідуальність хоче бути поміченою, і такі історії є особливою підтримкою для дітей.
На високій-високій горі було собі маленьке Джерельце. Вода в ньому була чиста, холодна і дуже смачна. Мандрівники зупинялися біля Джерельця, щоб втамувати спрагу й відпочити під розлогою вербою, що росла поруч.

Часто подорожні розповідали дивовижні історії про неймовірний світ довкола. Джерельце радісно слухало ці розповіді та мріяло побачити дивосвіт. Ці мрії щодня наповнювали його, аж поки одного разу перетворилися на рішучість відправитися у далеку мандрівку. Невідомо куди і як поведе цей шлях, невідомо, що чекало Джерельце попереду, але йому так хотілося не лише слухати історії, а й самому пережити їх. І Джерельце наважилося перелитися через криницю і малесеньким струмочком потекти з гори.

Йому було так страшно: «А раптом я розлечуся на краплинки і мене не стане?..» Та вороття не було. Можна тільки текти уперед. Струмочок зібрав усю свою маленьку мужність і стрімголов стікав з гори. Та вода у ньому не зменшувалася – навпаки, від мужності Струмок ставав більш повноводним.

Раптом Струмок почув голос: «Куди ти так швидко течеш? Візьми мене з собою. Мені самому страшно, а удвох буде легше текти». І струмочки злилися й потекли вже більшою Річечкою. Далі до них приєднувалося все більше й більше струмочків. Бо разом мандрувати було радісніше і легше.

З часом малесенький Струмочок став повноводною Рікою.

Та якось Ріка побачила, що вона стала каламутною! Що трапилося?!

Для Ріки була важливою її джерельна чистота, тому вона почала питати свої струмочки, чому так багато піску і мулу піднялося…

То було декілька струмочків, що хотіли текти в іншому напрямку, та вони не знали, як про це сказати. «Але цінності у каламутній воді нема, – подумала Ріка. – Я маю відпустити ці струмочки, бо чим нас більше, тим краще. Вода завжди потрібна!» І Ріка відпустила струмочки, і вони потекли іншим руслом.

На прощання Ріка сказала: «Не забувайте, що всі ми – з одного джерела і колись обов'язково зустрінемося у морі!» Та щасливі струмочки так галасливо потекли, що Ріка не знала, чи почули вони її слова.

День за днем вода у Річці ставала чистішою. «Це добре, – подумала вона і спокійно потекла, – вода має бути кришталево чистою!»
Автор: Наталія Шпілька, вальдорфський вчитель

Ви можете використовувати цей текстовий матеріал повністю або частково виключно за умови встановлення гіперпосилання на сайт www.waldorfkyiv.org.