Стільки роздумів народжується, коли спостерігаєш за дітьми: як вони йдуть, як беруть світло і несуть його, як його віддають...
Безпосередньо перед проходженням спіралі я своїм учням сказала: «Ті, хто йдуть першими, йдуть незнайомою і темною дорогою, частинку свого світла можна залишити будь-де, бо його на цьому шляху ще небагато. Тож вибір у вас великий – світло потрібне всюди. А ті, хто йдуть останніми, мають пильно придивлятися, де світла ще не вистачає. Тут потрібна особлива увага. Чуйність. Але на цьому шляху вже є багато світла, бо хтось попереду його залишив, тож ви не заблукаєте і не зіб'єтеся зі шляху».
І це про все наше життя. Інколи ми перші – починаємо нову справу, і до нас приєднуються однодумці. Тоді завдання – йти вперед і нести світло, щоб його добре видно було всім, хто йде позаду. Ті, хто приєдналися до світла, мають бути уважними до всіх розпочатих процесів, особливо рутинних, бо там найлегше поселитися темряві.
Хочеться нести у собі ідею, образ цього свята увесь рік.