6 клас: Епоха Давнього Риму — 2018 рік

Ромул, перший цар Риму, намагаючись кількісно збільшити свій народ, відчинив ворота міста для прибульців, які були, як правило, вигнанцями з інших міст. Люди прийшли різні, з різними звичками, характерами, долями. І щоб якось впорядкувати усе, Ромул встановив чіткий устрій. Чим далі розвивався Рим, тим більше зростала потреба в правилах і законах. Ми з дітьми детально вивчали державний устрій Римської Республіки.

Зараз триває гра, де наш клас є маленьким Римом. Ми обрали двох консулів, сенаторів, трибунів, магістратів (преторів цензорів, квесторів, еділів). Усі на «народних» зборах прийняли закони — правила нашого класу, які, була умова, не повинні суперечити правилам школи. Сенат їх затвердив.

Діти помітили, що всі правила були вироблені від того, що їх щось не влаштовувало, щось їм заважало. Багато правил хотіли запровадити, а потім з'ясували, що частина з них уже є у правилах школи!

Ті, хто були незадоволені якимось правилом, мали змогу аргументовано виступити й оскаржити його. Це була велика соціальна робота. Діти в цьому віці стають бунтівниками, заперечують правила. Це нормально! Але вони все більше усвідомлюють, що жити без правил важко, завжди хтось потерпає. Поступово вони приходять до цього. Перед ними постає ще одне завдання: навчитися спокійно висловлювати свою незгоду, власне незадоволення, уважно слухати аргументи іншого , намагатися дійти згоди. І це найскладніше. Ми разом цьому вчимося.

Вивчення історії Риму гармонійно продовжувалося на уроках з ліплення. Мої учні під натхненним керівництвом нашого вчителя мистецтв Яни Фіци пробували себе в ролі римських архітекторів.

Усе почалося зі зведення тріумфальної арки, яку будували на честь римського полководця, що одержав велику перемогу. Діти розділилися на дві групи, було певне змагання. Одна із груп, не зважаючи на завершення виконання завдання другою командою, знайшла в собі сили зібратися і закінчити роботу.

А далі все переросло у грандіозне будівництво акведука давньоримського водогону, який міг простягатись на сотню кілометрів і забезпечував місто чистою джерельною водою з гір. Виявилось, що за два уроки таку споруду у два поверхи побудувати доволі важко. Дівчатам це далося легше й швидше, адже вони зуміли розподілити між собою завдання і дійти згоди при цьому, економлячи час і зусилля. Хлопці це визнали й вже під дівочим керівництвом таки запустили воду, яка справно текла жолобом під невеликим нахилом, а опорами для нього слугували арочні мости. Усі щиро цьому тішилися.

І вже наостанок найбільш злагоджена робота була під час будівництва Колізею - різновиду амфітеатру. Такі арени будувалися по всій Імперії. Ця масштабна робота завершилася за 2 уроки. Тут уже був чіткий поділ на команди, кожен знав своє завдання, кожен усвідомлював відповідальність і вагу свого вкладу. Проходило це вже в досить спокійній атмосфері, у яку навіть впліталися жарти на підтримку одне одного.

Упевнена, що саме така спільна справа допомагає не лише засвоєнню матеріалу, а й гуртує таких моїх різних шестикласників і подає для них гарні життєві уроки.

Дякуємо Яні Фіці за переживання й досвід.